Перша успішна спроба штучної інсемінації, метою якої було подолання безпліддя, обумовленого чоловічим фактором, була здійснена J. Hunter в 1790 р.
Залежно від джерела отримання сперми розрізняють штучну інсемінацію спермою чоловіка (гомологічне штучне запліднення) і штучну інсемінацію спермою донора (гетерологічне штучне запліднення).
Показаннями для штучної інсемінації спермою чоловіка є, в основному, коїтальні порушення, що перешкоджають нормальному потраплянню еякуляту в піхву; легкі форми порушення сперматогенезу або імунологічна агресія церві кального слизу.
Штучна інсемінація спермою чоловіка виконується в разі наявності у дружини:
• старих розривів промежини;
• анатомічних перешкод з боку піхви і матки;
• важких форм вагінізму;
• несприятливого впливу на сперму вмісту піхви або цервікального слизу;
• анкілозних ушкоджень тазостегнових суглобів.
Показаннями з боку чоловіка до проведення штучної інсемінації є:
• відсутність ерекції або недостатня ерекція;
• великі розміри гідроцеле або пахово-мошонкової грижі;
• передчасна еякуляція;
• виражена гіпоспадія;
• деякі форми олігозооспермії I – II ступеня;
• патологічний посткоїтальний тест.
Штучна інсемінація спермою чоловіка застосовується перед стерилізацією чоловіка, в разі призначення йому лікарських препаратів, які викликають безпліддя, або перед опроміненням. Перед цим сперму чоловіків попередньо кріоконсервують.
Останнім часом штучну інсемінацію спермою чоловіка все частіше використовують для подолання імунологічної агресії церві кального слизу при безплідді.
Інсемінацію спермою донора проводять при безплідді, обумовленому важкими порушеннями сперматогенезу (аспермія, азооспермія, олігоспермія III ступеня). Інсемінацію спермою донора також застосовують при важких загальних захворюваннях чоловіка, стані після хвороби Hodgkin, при наявності муковісцидозу, хвороби Werdhig-Hoffman; в разі негативної генетичної схильності в сім’ї (мертвонародження, народження дітей з важкою формою гемолітичної хвороби внаслідок сенсибілізації по Rh-фактору, народження дітей з вадами розвитку, зумовленими наявністю спадкової патології у чоловіка).
З метою поліпшення показників сперми пропонують фракціонувати еякулят, відокремлювати рухомі форми шляхом фільтрації, акумулювати кілька еякулятів за допомогою кріоконсервації, додавати калікреїн, декстразу, аргінін, кофеїн або простагландини.
При нормальному стані репродуктивної системи у жінок для штучної інсемінації застосовують цервікальний метод введення еякуляту, при наявності антиспермальних антитіл – внутрішньоматковий. Для підвищення ефективності штучного запліднення у жінок з двофазним менструальним циклом доцільно проводити цю процедуру на тлі індукції овуляції гормональними методами. Штучне запліднення може проводитися не тільки у абсолютно здорових жінок, а й у пацієнток зі зниженою фертильністю (порушення овуляції, одностороння або утруднена прохідність маткових труб, аномалії розвитку матки) після проведення відповідної коригуючої терапії.
Штучну інсемінацію необхідно проводити через день в період передбачуваної овуляції, в кількості 2 маніпуляцій в одному менструальному циклі.
Слід віддавати перевагу введенню нативної сперми, оскільки ефективність її застосування в 2-3 рази вище, ніж при використанні кріоконсервованого матеріалу. Однак доведено, що заморожування знижує антигенні властивості сперми, що робить перспективним застосування цього методу штучного запліднення у жінок з антиспермальних антитіл.
Ефективність застосування інсемінації спермою чоловіка коливається від 6 до 22%, а інсемінації спермою донора знаходиться в межах 30-60%.
